Головне, чого бізнес очікує від держави, — це створення нормальних умов для ведення бізнесу, стабільності та передбачуваності.
Це моє переконання – результат того, що я не лише підприємець-практик з відповідним досвідом більше, ніж 30 років, але й Голова Правління Всеукраїнського об’єднання підприємців «Нова Формація» (до речі, у червні йому виповниться 22 роки).
Щодо досвіду… Свої перші гроші я заробив не тому, що був неймовірно розумним, а перш за все завдяки вмінню швидко орієнтуватись у ситуації. Була, правда, базова економічна освіта, отримана у Київському державному університеті імені Тараса Шевченка, мозок працював, інтуїція підказувала черговий крок… На той час (початок 90-х) потрібний був початковий капітал, кредит, але такого поняття, як застава тоді не існувало, працювали лише зв’язки, яких я не мав. Більше того, мала місце шалена недовіра до країни з боку інвесторів, жодна страхова компанія тоді не брала на себе ризик постачання товарів в Україну.
Тому, такі ризикові люди, як я, були вкрай необхідні. А мені цікаво було ризикувати, – відкривався новий ринок – Україна, а мені ще не було чого втрачати. На той час іноземних менеджерів відправляли до України з метою пошуку нових ринків збуту, просування продукції, освоювання нового ринкового простору. Іноземні компанії, що виходять на новий ринок, виділяють так звані ризикові кошти. Мені пощастило переконати деякі закордонні структури відкрити кредитні лінії без будь-якого банківського забезпечення. Перші успішні кроки в бізнесі та знання англійської мови стали візитівкою для того, щоб отримати кредит з відтермінуванням платежу, а партнери йшли на такий ризик, бо це був один з небагатьох способів вийти на український ринок. «Зайти» в Україну на початок 90-х прагнула величезна кількість закордонних постачальників, яких я розділяв на дві категорії. Одні – ризикові, які полюбляли їздити до країн, що лише починали виходити з економічного застою і думали, що там, де багато мулу, щось, але зловиться… Інша категорія – підприємці-невдахи, які не змогли пристосуватись у своїй країні, але виступали посередниками від великих фірм. Ось з ними ми й почали працювати. Завдяки цьому партнерству, в Україні з’явилось пиво «Туборг» і «Гіннес», жуйки «Стіморол», «Дірол», «Ріглі», «Орбіт», парфумерія, косметика «Шварцкопф», «Хенкель», «Лонда», ми стали ексклюзивними агентами кращих італійських та французьких вин, коньяків…
Це лише деякі штрихи до початку мого бізнесового життя, яке ми з командою починали фактично з нуля, лише на внутрішньому бажанні та активності. По суті, з малого підприємства виросла велика дистриб’юторська компанія, товарна номенклатура якої нараховувала біля десяти тисяч найменувань. Рівень продажів досягав двадцяти мільйонів доларів на рік – цифра навіть за європейськими мірками значна для молодої приватної компанії, в якій працювало на той час триста п’ятдесят осіб. Ми стали інкубатором для молоді, що бажала працювати. Я якось підрахував, що більше сорока компаній було потім створено моїми партнерами та співробітниками… Це результат, погодьтесь.
Які б я міг дати рекомендації підприємцям, що лише починають свій непростий шлях?…
Досвід показує, що найбільш результативними виявляються люди, які мають кілька складових. Складова номер один: початківець бізнесмен повинен бути внутрішньо розкутим. Навіть не важливо, який ВИШ він закінчував і наскільки успішно. Є ряд моїх знайомих відмінників і медалістів, у яких нічого не вийшло. Вони звикли, що якщо їм кажуть «ні», то так і буде «ні». Якщо людина цілеспрямована, то вона шукатиме мільйон способів, щоб обійти це «ні» і дійти до своєї мети.
Маю невеличкий тест: дайте відповідь по пріоритетах, що для вас важливіше: «Знаю», «Можу», «Хочу», «Смію». На моє жорстке переконання, потрібне лише бажання, а навчитись, змогти і посміти – вже питання технологічне. У моєму розумінні, бізнесмен – це стан душі, це людина, яка готова ризикувати. Таких людей не дуже багато: 3-5 відсотків у всьому світі. Більшість людей звикли, що ось є потяг, а вони їдуть в одному з вагонів, а все інше залежить від машиніста. Бізнесмен – це людина, яка є навіть не машиністом, що веде потяг по чітко визначеному маршруту, він – людина, яка проектує і будує саму залізницю з усіма маршрутами.
Також хотів би порадити, щоб кожна людина займалася саме своєю справою, тим, що приносить задоволення. Молода людина, яка вирішила зайнятися бізнесом, повинна внутрішньо відчути, де знаходиться саме її ніша. Тому друга порада – зрозумій, відчуй, почуй себе. Звичайно, багато людей займаються не тим, що приносить задоволення, а як вже вийде, оскільки треба заробляти, годувати сім’ю… Але якщо є можливість, треба прислухатися до себе. І третя порада: зверніть увагу на своє оточення, на свої ресурси і можливості, на ту сферу, в якій ти знаходишся з дитинства, яка для тебе зрозуміла і в якій ти точно можеш отримати кредит довіри. Цей кредит потрібно заробити, – спочатку ти працюєш на ім’я, потім ім’я починає працювати на тебе.
І останнє. Якщо ти песиміст, я б не радив займатися бізнесом.
Відносно того, до якого бізнесу податися початківцю – відчайдушному, ризиковому та головне – з бажанням, зазначу наступне: в бізнесі поняття вільних ніш відсутнє. Бізнес працює за законом сполучених сосудів – якщо є попит на деяку послугу, рано чи пізно з’явиться хтось, кому буде потрібно скористатися цією послугою. Моя порада молодим людям: шукати все, що пов’язано з напрямками сфери послуг (дизайн, кав’ярні, перукарні, пральні) та наукомісткої сфери. Це саме ті області, за якими, на мій погляд, майбутнє. Подивимося хоча б на творців Facebook, Instagram, Amazon та інших подібних послуг: люди просто винайшли нову ідею, яка зробила їх мільйонерами. Тим більше, що зараз в Україні відбувається стартап-революція і ми стоїмо біля її витоків…
Тому якщо ти раптом знайдеш, зловиш свою тему – це твій драйв, твій стартап, лови і тримай його міцно.
Кредісов Вячеслав