Доцільність територіально-адміністративної реформи в Україні – тема давно обговорювана, але недостатня законодавча й нормативна база, а також наша ментальність та відсутність «політичної волі» заважають перейти від слів до реальної справи.
Як приклад, можу навести Францію кінця 50-х років, яка знаходилася у важкій економічній депресії. Тодішньому президенту країни Шарлю Де Голлю вистачило політичної волі провести низку реформ, в т.ч. і адміністративних. Свого часу і Маргарет Тетчер мала сміливість не дуже популярними реформами витягти Велику Британію з економічної скрути.
Мені здається, що проблема не в економічному становищі країни, а в тому, чи наразі така реформа? Парадокс в тому, що необхідність реформи завжди виникає раніше, ніж це починає усвідомлювати суспільство.
Щодо «Карпатського регіону». Багато часу я проводжу на Прикарпатті, де маю соціальні та бізнесові проекти. Побувавши у сотнях сіл та міст можу стверджувати наступне. Створення територіальних громад чисельністю в 5000 і більше знищить багато сільських і селищних рад, ФАПів, пошт, шкіл… А без школи – немає села. Якщо відчути територіально-адміністративну реформу в обличчях та долях, стане зрозумілим, що це велика відповідальність і багато разів треба відміряти, перш ніж відрізати… Саме людина має бути центром реформи.
Вважаю також, як людина, що починала займатись бізнесом ще з 90-х років та захистила дві дисертації на тему підприємництва, що за умови проведення непродуманої до деталей (законодавчо та нормативно) реформи, існує реальна можливість зменшення сектора малого й середнього бізнесу, підвищення монополізації регіональних й територіальних ринків, підвищення рівнів безробіття та інфляції.
І останнє: головна проблема української територіально-адміністративної реформи полягає в тому, що вона не є комплексною, бо логічно мають бути реформовані земельний кодекс, водний, лісний, поновлені генеральні плани територій тощо. Ми починаємо ділити межи, але за радянської влади Україна ділилася 18 разів і до чого це призвело?
Послідовність реформи, на мою думку, має бути наступною: спочатку забезпечується фінансова база для місцевих громад, визначаються податкові пропорції: що відраховується до «центру», а що лишається на місцях. Зараз у державі діє радянська система – все йде до Києва, а потім, в залежності від симпатій чи антипатій, розподіляється на місця Але якщо зараз передати владні й фінансові повноваження територіальним громадам, розвалиться десятиліттями відбудована система «централізації» влади. Що залишиться тоді Києву? Як контролювати країну? Політики й можновладці з Банкової та Грушевського це дуже добре розуміють, тому питання впровадження територіально-адміністративної реформи, на мою думку, має політичний характер.