Вячеслав Кредісов:«Не лише моя бізнес-діяльність, а й особисте життя тісно пов’язані з Калушем»

— Вячеславе Анатолійовичу, нині Ваша бізнес-діяльність тісно пов’язана з Калушем. Ви — співзасновник ТзОВ «Відродження-2011». Власне, назва підприємства вказує на дату, коли мав запрацювати оновлений кінотеатр «Відродження», який Ви придбали разом із дружиною-калушанкою та братом міського голови — Сергієм Насаликом. Що стримує будівництво? Чому все так активно розпочалося, а нині будівництво практично «заморожене»?
— Не лише моя бізнес-діяльність, а й особисте життя тісно пов’язані з Калушем. Моя кохана дівчина Ірина Кілко — калушанка. Завдячуючи Ірині, я познайомився з цим самобутнім містом, полюбив його і пов’язав своє майбутнє та життєві плани саме з Калушем. Дійсно, проект «Відродження-2011» свого часу був замислений як реконструкція будівлі колишнього кінотеатру. Але через досить короткий час після початку робіт стало зрозуміло, що цей концепт має бути переглянутий. Так виникла ідея будівництва торговельно-розважального комплексу, у склад якого увійшли б і кінотеатр, і заклади громадського харчування, магазини, аптека, кімнати відпочинку та розваг для дітей тощо. Більше того, оскільки площа Героїв, на якій розташована дана будівля, є центральною площею Калуша, вона має бути окрасою міста з гармонійним комплексом будівель, розміщених на ній. За домовленістю з керівництвом міста, було залучено декілька відомих архітекторів, у т. ч. фахівця з Португалії Мануеля де Фонтеку. І вже зараз цей дуже цікавий інноваційний проект пана Фонтеки розроблений і презентований міському голові Калуша і відповідним міським структурам.
Тому слово «заморожений» я би пропонував замінити на «переглянутий» та «оптимізований». Єдине питання, яке на часі, — чи вистачить сил та коштів усіх зацікавлених у реалізації проекту учасників саме на такий грандіозний, але достойний Калуша проект. Вірю, що вистачить, а моральна підтримка міської громади стане потужним рушієм.

— За інформацією «Вікон», Ви вже придбали і ресторан на площі Героїв, і намагаєтеся домовитися з Ігорем Олійником, який має новобудову на площі Героїв, щоб облаштувати там кафе швидкої їжі. Тож, чи правда, що фактично центральна площа Калуша буде належати Вам?
— Частково на це питання я відповів у попередніх тезах. Що стосується пані Ольги та пана Ігоря, мені здається, у нас з ними налагодились добрі «сусідські» відносини, зокрема, у баченні концепції розбудови та розвитку площі Героїв у цілому. Я багато разів зустрічався з цими поважними та авторитетними у місті людьми, і можу Вас запевнити, що наші спільні дії відповідатимуть економічній та соціальній доцільності у реалізації будь-яких планів та проектів. А все, про що ми домовлятимемось чи з ними, чи з іншими партнерами-інвесторами, буде відповідати інтересам міста і місцевої громади.

— Нині Ви — активний гість Прикарпаття, і навіть маєте тут свого представника. Можливо, варто очікувати, що Ви як однопартієць Ігоря Насалика, у випадку мажоритарно-пропорційної системи виборів до Верховної Ради, будете балотуватися по одному із мажоритарних округів Івано-Франківської області?
— Як людина, чия інвестиційна діяльність пов’язана з Калушем, я дійсно провів «рекогностування» громадсько-політичної ситуації у регіоні. Враховуючи те, що міський голова Ігор Насалик — голова Української партії, найбільша фракція у міській раді — фракція УП, партія має своє достойне представництво і в Івано-Франківській обласні раді, я поважаю й уважно прислуховуюсь до позиції Української партії. Однак, я не є членом жодної партії, і досі мене не цікавила партійна приналежність до будь-кого. Але ж ніколи не говори «ніколи»! Не виключаю, що, якщо це буде доцільним і не перешкоджатиме моїм принципам, можу переглянути таку свою позицію.
Щодо УП, то, на мою думку, вона базується на дійсно народній українській ідеології. Її діяльність є ефективною і результативною, але все ж таки на певній території — Калуша, Івано-Франківської області, тобто, має локальний характер. Що стосується позиції УП на всій території України, вона — не така сильна. Повторюся: я — людина непартійна, але бажаю Українській партії реалізувати свої плани й амбіції на всіх виборах, у яких вона братиме участь.

— Пошукові системи Інтернету при введенні Вашого прізвища видають скандальні публікації. Зокрема, про порушені проти Вас кримінальні справи, подвійне перебування у СІЗО, вимагання квартир у забудовників Києва…
— Думаю, що не дуже помилюсь, якщо скажу, що, при введенні прізвища будь-якої публічної людини у пошукові системи Інтернету, можна отримати купу скандальних публікацій. Щодо мене, то немає жодної кримінальної чи будь-якої іншої справи, жодної постанови чи рішення, яке б підтвердило мою причетність до незаконних дій. Якщо б таке було, я би, не дай Боже, перебував в іншому місці.
Будь-яка людина, яка, як і я, займається питаннями, пов’язаними з бізнесом, має не лише партнерів і друзів, але й опонентів та ворогів. Я відповідаю не словами, а справами, бо маю у своєму життєвому багажі досить великий перелік проектів, які стали успішними та ефективними. Що казати: собака гавкає, а караван іде…
Одним з проектів, у якому я брав активну участь як інвестор, як консультант, як покупець, був ЖК «Коцюбинський» під Києвом. Значна доля у цьому проекті належала росіянам, які, не будучи резидентами України і не маючи бажання розуміти специфіку вітчизняного будівельного ринку, тривалий час жили «на широку ногу» і витрачали кошти інвесторів не за призначенням. Досить сказати, що лише банку «Надра» забудовники заборгували на сьогодні 160 млн. гривень, не враховуючи відсотків за декілька років (а з відсотками — більше 220 млн. гривень!). Серед тих, хто інвестував значні суми і не отримав ані квартир, ані грошей, — я, моя родина та ряд інших фізичних та юридичних осіб.
Після моїх звернень до відповідних органів та публічного оприлюднення факту можливої появи нової «Еліта-центру», мої опоненти, проплачуючи неабиякі суми «нечистоплотним» журналістам, почали проти мене брудну інформаційну війну. Я такі методи не використовую, живу за Законом, і точно впевнений, що правда — на моєму боці. А проти моїх опонентів-забудовників тільки за останній час порушено 2 кримінальні справи за фактом шахрайства та нецільового використання кредитних коштів; накладений арешт на майно ЖК «Коцюбинський». Крім того, проводиться слідство та розглядається можливість відкриття ще однієї кримінальної справи за фактом подвійного продажу квартир (серед яких і ті, які проінвестував я). Так що, слідство триває, воно продемонструє, хто «чистий» перед Законом, а хто — відповідатиме за свої злочини.

— Трохи більше року Ви були заступником міністра оборони Анатолія Гриценка з господарських справ. Нині Ваш колишній шеф не вельми доброзичливо відгукується про Вас. ЗМІ розповсюджує інформацію, що слідчі Генеральної прокуратури можуть зацікавитися діяльністю колишніх керівників Міністерства оборони, внаслідок якої у відомства зникли військові містечка і санаторії. Зокрема, йдеться про те, що слідчі можуть зацікавитись і Вами як екс-заступником міністра оборони (про це йдеться у «Газеті по-українськи). Прокоментуйте цю інформацію.
— За тональністю та «жовтим кольором» цього і деяких попередніх запитань, мене не покидає відчуття, що вони носять замовний характер. Але відповім, причому повторюсь: Вячеслав Кредісов не притягався до кримінальної відповідальності; проти нього не порушено кримінальних чи будь-яких інших справ. Якщо б це було, я відбував би покарання, а не мав честь розмовляти зараз з Вами. У нашій країні триває перманентна політична боротьба. Я досить давно не спілкувався з Анатолієм Степановичем Гриценком, але знаю, що він на даний час є активним критиком діючої влади. Оскільки Анатолій Гриценко є депутатом Верховної Ради України з певними амбіціями на майбутнє, людиною відомою, публічною, лідером партії, можу припустити, що як один із інструментів інформаційної війни проти нього його опоненти використовують і його колишніх підлеглих по Міністерству оборони України, у т. ч. — і мене.
Це, як у тому анекдоті. Сусідка генерала міліції заздрить йому і не знає, чим би «насолити». Зустрічає його вранці і каже: «Я вчора розповіла всьому базару, що Ваша дочка — повія». «Але Ви ж знаєте, що у мене немає дочки. У мене син», — спокійно відповідає генерал. «А Ви тепер підіть і розкажіть про це всьому базару», — відповідає задоволена сусідка».
Я нормально реагую на те, що триває політична боротьба, у якій використовуються такі неадекватні методи. Але нормально реагую лише тому, що розумію, що рано чи пізно це каміння може полетіти в інший бік. Ніхто не скасовував простих істин про те, що ставитись до інших потрібно так, як хотів би, щоб вони ставилися до тебе.
— Дякую, Вячеславе Анатолійовичу, за цікаву розмову.

Джерело: www.vikna.if.ua