«Україна в огні» назвав свою кіноповість геніальний Олександр Довженко. Ці слова пророчо звучать зараз…
Думаю, не буду оригінальним, якщо скажу, що півроку тому і в страшному сні не міг уявити собі сьогодення – Україна, яка оплакувала «небесні» сотні, а наразі вже оплакує «небесні» тисячі… Україна, яка відокремлена від Криму кордоном, Україна, яка втратила спокій та мир… Розумом, звичайно, можна пояснити різноманітність поглядів, культурних цінностей, політичних вподобань, мовного аспекту, ментальності українців… Але ні в радянські часи, ні за 23 роки незалежності України ці питання не нависали, як Домоклов меч над єдністю Нації! Більш того, Україна залишалась єдиною країною на пострадянському просторі, на території якої за ці часи не було пролито ані краплі крові мирного населення.
Схід і Захід України завжди були багато в чому різні, але вони були єдині, доки так звана «сім’я» не почала «раковою пухлиною» роз’їдати державу та потроху розтинати її. Іспит грошима та владою попередні керівники держави не пройшли, а іспит свободою / вседозволеністю став для них роковим. Майдан-2014 лише прискорив кінець кримінально-олігархічного режиму.
Багато років говорилось про діалог влади і народу… На мою думку, настав час домовитись про термінологію, бо влада – це народ, за Конституцію, а ті, кого звикли називати владою – це представники органів державного управління, люди, яких наймає народ, який своїми податками забезпечує їх життєдіяльність і які мають виконувати покладенні на них громадою зобов’язання.
Українські політики і можновладці мають останній шанс зберегти державу суверенною, соборною, неподільною. Чому кажу останній шанс, бо «збирач земель руських» Путін не зупиняється, його плани на Сході України – вища ступінь абсурду, але реалізуються. А страждання повною мірою лягають на людей, – гинуть жінки і діти, солдати стають перед вибором – здавати зброю чи стріляти в мирне населення. Не можна їх осуджувати, як не можна осуджувати й тих людей, що прийшли на псевдо референдум та проголосували за «незалежність». Потрібно розуміти, що інформаційну війну на Сході ми поки що програємо. Бо у людей – це крик душі, це їх біль, люди голосують за так звану «незалежність», вкладаючи в неї зовсім інший сенс, ніж той, що вони отримають, ставши частиною Російської Федерації.
Має бути політична воля для об’єднання навколо ідеї , що Україна – це вільна країна, а Росія – авторитарна, що приєднання до Росії – це втрата самоідентичності, втрата свободи. Потрібно нейтралізувати гостре мовне питання, надавши російській мові спеціального статусу, заспокоївши російськомовне населення, запевнивши, що йому та його інтересам нічого не загрожує. Негайно потрібно всіма шляхами активізувати українське інформаційне поле – телебачення, радіо, Інтернет, в кінці кінців на Східну Україну мають не побоятись масово їхати громадські діячі, національні моральні авторитети – журналісти, актори, співаки, письменники… Люди відчувають себе не почутими та кинутими на проізволяще… Завтра може бути вже пізно.
Моє ставлення до нинішньої ситуації в державі, як людини і громадянина вкладається в одне коротке і наразі дуже популярне слово «Дістало!». Можу довго розповідати про свій «багатий» і часто неконструктивний досвід спілкування з представниками правоохоронних органів, судової системи, адміністративних ланок… Але мій власний досвід навряд чи сильно відрізняється від аналогічного досвіду будь-якого українця. Ми так багато говоримо про корупцію, що навіть призвичаїлись до того, що це явище було, є та буде, що воно – невід’ємна частина нашої ментальності. Як Голова Правління об’єднання підприємців «Нова Формація» багато років вже говорю про необхідність не лише адміністративної, але й кримінальної відповідальності для посадових осіб за зловживання службовим становищем! На сьогодні з’явилась надія, що щось зміниться на краще. Найближчим часом має вступити в дію закон України про Антикорупційне бюро, що зробить більш відкритою та прозорою боротьбу з корупцією та запустить систему державного управління на нових європейських принципах і правилах.
Як підприємець, бачу певні далекоглядні кроки від керівництва держави. Так, нещодавно було підписано закон, що скасовує 113 дозвільних документів для бізнесу. Відміна печаток – крок в тому ж напрямку. Знаковим стало підписання 12 травня 2014 року меморандуму про взаєморозуміння для української антикорупційної ініціативи між Урядом України та Європейським банком реконструкції та розвитку, що передбачає створення інституції бізнес- омбудсмена. Для бізнесу це означає, що з’явиться незалежна людина, яка має право публічно звернутися до Уряду у випадку встановлення фактів корупції на митниці, в податковій, в органах державної влади, яка чітко говоритиме, як їх подолати на законодавчому та нормативно-правому рівні. Створення інституції бізнес-омбудсмена додасть ЄБРР та іншим іноземним інвесторам впевненість у тому, що вкладені ними в економіку України кошти будуть використані прозоро. Бізнес-омбудсмен обиратиметься шляхом консенсусу між профільними бізнес-асоціаціями, що працюють в Україні і Урядом. До речі, ЄБРР з початку поточного року вже вклав в економіку України близько EUR400 млн. і готовий вкладати як мінімум EUR1 млрд щорічно, якщо Уряд продовжить антикорупційну політику.
Вищенаведене, на мою думку являє собою грунтовні тенденції, зважаючи на той факт, що останнім часом за політичних причин український ринок відійшов на другорядні позиції для іноземних інвесторів. Удар по фондовому ринку призвів до падіння гривні та фінансових проблем і не лише у сфері бізнесу, бюджет кожної родини наразі зазнає змін не в кращу сторону.
У країнах з розвиненою ринковою економікою середній і малий бізнес вже давно є вагомою складовою регіонального та центрального бюджетів. В Євросоюзі працює більше 20 млн підприємств мсп, які забезпечують 58,7% доданої вартості, 57,4% загального грошового обігу та 70% зайнятості в приватному секторі. Доля мсп у ввп України – 15%. Для порівняння – у Євросоюзі – 65%, в США та Японії – по 52%, Китай – 60%, а у Польщі, яка двадцять років назад була чи не в гіршому економічному становищі, ніж Україна – 47%. Уряди цих країн йдуть різними шляхами, але в основі лежить економічна доцільність. Наприклад, в Китаї для малого бізнесу ввели податкові пільги, заморозивши ПДВ та податок з обігу на підприємства, чий щомісячний обсяг продажів не перевищує $3,3тис., а таких підприємств 6 млн.!
У США на мсп припадає 99,7% всіх працедавців. В Бразилії 90% всіх легальних компаній країни припадає саме на малий бізнес
А в Україні рівень податкового навантаження найвищий серед пострадянських країн!
Хочеться дуже, щоб не було, як в тому анекдоті – «Допоможу зробити з великого бізнесу малий…»
Подолання факторів, стримуючих розвиток підприємництва можливе шляхом реалізації нової державної стратегії розвитку бізнесу в Україні, зокрема в рамках Загальнодержавної програми розвитку малого і середнього підприємництва на 2014-2024 роки, яка направлена на створення сприятливих умов діяльності МСП, підтримки та його розвитку на основі впровадження інноваційних технологій, інструментів кооперування суб’єктів малого, середнього та великого бізнесу.
Важливим бачу також стимулювання активності суб’єктів МСП через розширення їх доступу до фінансово-кредитних ресурсів, зокрема шляхом надання часткової компенсації відсоткових ставок за кредитами, часткового відшкодування суб’єктам МСП лізингових, факторингових платежів та платежів за користування гарантіями, а також створення кредитно-гарантійної системи підтримки малого і середнього бізнесу.
Малий та середній бізнес в змозі стати з колін, якщо йому «відкрити кисень» в законодавчому полі, який був перекритий. Якщо ми знищимо дрібних підприємців, ми зруйнуємо фундамент бюджетоутворення. Аби цього не допустити, нова влада має чітко заявити: «Ми не можемо вам допомогти, але обіцяємо не заважати». Це буде чіткий імпульс для розвитку малого та середнього бізнесу.
Щодо питання Євроінтеграції…
Взагалі, що таке – інтеграція? Це поєднання, взаємопроникнення.
Шлях до Європи дуже тернистий. Одного бажання замало. Потрібно вирішити багато проблем, однією з яких є обєднання Українського народу.
Україна, перш за все, має самоінтегруватись. Бо інтегруватись в якомусь іншому напрямку може лише єдине ціле, частинами такий процес не відбудеться.
Можу порівняти з фізичним процесом змішування речовин – повноцінно і рівномірно змішуються лише речовини з однаковою щільністю. Ми всередині нашої країни маємо стати однаково щільними.
Євроінтеграція має бути корисною, зрозумілою і перспективною для всіх регіонів. Найближчим часом Президент внесе зміни до Конституції в парламент, які передбачають децентралізацію влади, зокрема щодо делегування частини президентських повноважень територіальним громадам. Також йдеться про перерозподіл бюджетних потоків на користь регіонів, надання можливості використання регіональних мов на конкретних територіях.
Що робить державу Державою? Перш за все – забезпечення захисту та погодження групових, загальносуспільних та індивідуальних інтересів за допомогою Права на певній території.
Слоган «Єдина країна», на мою думку, став передумовою для створення національної ідеї, яка може звучати для України, наприклад – Рівна серед кращих, чи Гідна серед рівних. Але вона має об’єднати націю.
Окремо потрібно зупинитись на інформаційній політиці. Саме політиці, бо, як показує наш нинішній гіркий досвід, інформаційна політика може перерости в повномасштабну інформаційну війну. Інформаційна політика держави нині має зосередитись на пошуку і створенні національної ідеї всередині країни, а не на пошуку зовнішнього ворога.
Всі інше питання Євроінтеграції – чисто технологічні, вірю, що вистачить знань та досвіду вітчизняних фахівців для їх вирішення, хоча потрібно розуміти, що чимало непростих років праці пройде.
Ваше ставлення до новообраного Президента України Петра Порошенка?
Головне, що вибори відбулись. Це питання не чиїхось амбіцій чи планів на розподіл портфелів, а питання національної безпеки та гарантії цілісності держави Україна. Щодо особи Гаранта, для мене це дуже прості людські критерії – любов до землі, на якій ти народився, готовність будь-якої миті «положити душу й тіло» за її свободу, бажання та вміння вдосконалювати свою країну, вміти слухати людей та давати їм такі відповіді, які хотів би почути сам… Лідер такої великої за населенням та культурою країни повинен мати політичну волю, в т.ч. для ухвалення непопулярних рішень. Обов’язковим є готовність відмовитись від приватних інтересів, бізнесових амбіцій та присвятити себе професіональній політиці. І, звичайно, Президент України має бути особистістю, яка зможе об’єднати країну. А для цього «потрібна сила змінити те, що зможеш змінити, душевний спокій прийняти те, що не можеш змінити і мудрість відрізнити перше від другого…».