Як Голова Правління Всеукраїнського об’єднання підприємців «Нова Формація» (до речі, у 2019-му році йому виповниться 22 роки), знаю, що головне, чого бізнесмени очікують від держави, — це створення нормальних умов для ведення бізнесу, стабільності та передбачуваності. Будь-яка держава шанує ті професії, які є небезпечними та почесними. В нашій державі, на мою думку, професія Підприємця є одночасно і почесною, і небезпечною.
Світова криза існує і це аксіома, що давно не потребує доказів. Але, не лукавлячи, зазначив би, що ведення підприємництва в Україні і до початку так званого «кризового періоду» досить часто нагадувала (і нині нагадує) битву Дон Кіхота з млинами. Різниця лише в тому, що млини (збірний образ податкової політики, змін до бюджету, масових спроб реприватизації, підвищення земельного податку тощо), як міраж, постійно відділяються і наздогнати їх вкрай тяжко.
Зазначив би, що бізнес завжди живий завдяки тому, що мав свій власний план дій, часто не завдяки, а всупереч. А скаржитись – остання справа. Тим паче що ситуація, коли підприємець скаржиться на органи державного управління часто нагадує розмову глухого з німим.
Задля справедливості акцентував би увагу на позитивних моментах. Чого досягла Україна у цьому питанні (у порівнянні із ситуацією, що мала місце ще 20 років тому):
- з’явився соціальний статус професії – «підприємець», «бізнесмен»,
- кількість працюючих у малому і середньому підприємництві (МСП) на сьогоднішній день – біля 2 мільйонів (ця цифра регулярними кризами коректується час від часу у бік зменшення, але не настільки суттєво, щоб не бачити перспективу);
- на всіх рівнях керівництва України задекларовано тезу: «Влада і бізнес мають бути партнерами»;
- відбуваються конкретні зміни на краще в тому числі і завдяки роботі громадських об’єднань, які не просто декларують, а налагоджують та реалізують механізми конструктивної роботи з органами державного управління (мається на увазі досвід роботи Рад підприємців, Громадських колегій, Антикризових Рад тощо).
Але… Чого не вдалось досягти (основні проблеми):
- МСП не стало 1) основним джерелом надходжень до бюджету країни та 2) реально впливовою силою в державі;
- для порівняння – у Європі – 80% надходжень до бюджету складає саме частка МСП;
- виділення на програми підтримки МСП в Україні сум в кілька десятків мільйонів гривень на рік не забезпечує ніякого впливу на стан сектора МСП і визначається високим ризиком корупції. Для прикладу: політика підтримки МСП в ЄС «Horizon 2020» – має обсяг фінансування 80 млрд євро (2014-2020).
- у Верховній Раді України – немає представників МСП;
Акцентував би увагу ще й на наступних моментах.
Малий і середній бізнес – ключове джерело робочих місць і благодатний ґрунт для бізнесових ідей. Створення умов для розвитку підприємництва, як самого потужного ресурсу економіки й соціальної сфери, залишається одним із пріоритетів у діяльності органів виконавчої влади всіх регіонів України. Проте, потенціал малого і середнього підприємництва в країні використовується ще не в повному обсязі, хоча на сьогодні кожен другий із працюючих в Україні здійснює свою діяльність саме в підприємницькій сфері.
Згідно деяким статистичним даним у Європі на цей час діє 25 мільйонів фірм малого й середнього бізнесу, що становить 99% від всіх існуючих там підприємств. 97% працюючого європейського населення зайняті в цих фірмах. Крім того, підприємства малого й середнього бізнесу регулярно забезпечують 50-60% нових робочих місць, зберігаючи в такий спосіб стабільність на ринку праці. Один яз яскравих прикладів – Німеччина, де більше ніж 2 млн. існуючих фірм малого й середнього бізнесу забезпечують понад 40% оподатковування країни. Малі й середні підприємства, яких вже більше 3,5 млн, становлять 99% фірм-платників податків. У цей сектор економіки входять як компанії з одним-двома працівниками, так і солідні компанії з великим річним оборотом.
Озвучу лише декілька, на погляд бізнесу, першочергових дій (до речі, озвучуються вони не перший рік, як першочергові, але «Віз й понині там…»):
- 1. Прийняти новий ліберальний Податковий кодекс, що має стати Податковим кодексом розвитку, а не основним механізмом податкового навантаження.
- 2. Встановити адміністративну та кримінальну відповідальності посадових осіб органів державної влади щодо їх необґрунтованого впливу на бізнес.
- 3. Розширити саморегулювання бізнесу. Делегувати окремі повноваження органів державної влади саморегулюючим організаціям у підприємницькому секторі.
- 4. Розробити концепцію впровадження та сприяння розвитку системи приватних пенсійних фондів, як паралельної системи поряд із державною.
Тощо…
Бізнес в Україні може і має стати основним активним учасником реформ, які згуртують суспільство, якщо це буде комплекс ринкових економічних реформ, маючих за мету стрімке економічне зростання і підвищення добробуту громадян на цій базі. А запорукою довгостроковості реформ має стати реалізація економічних реформ за підтримки всіх політичних сил — і від влади, і від конструктивної опозиції.
Вірю, що вітчизняні підприємці мають бажання, досвід і сили для того, щоб метафора про Дон Кіхота та його вічний бій з млинами, перестала бути метафорою відносно підприємництва в Україні. А професія Підприємець стала б нарешті безпечною, поважною і кожен день праці був би святом для кожного підприємця.
Зараз, напевне, ніхто ані з політиків, ані з експертів точно не скаже, яким шляхом розвиватиметься ситуація в державі. Які пріоритети буде реалізовано, а які залишаться ілюзією ще на багато років. Як ніколи, ситуація невизначена і ризикована.
Але особисто я вірю, що ми вийдемо із цієї ситуації гідно, що ті, хто мають вплив на конструктивний розвиток економіки в державі, нарешті зрозуміють, наскільки розумніше реалізовувати кардинальні, серйозні, системні реформи, аніж ділити шкуру ведмедя. До речі, ще живого.
Вячеслав Кредісов – Голова Правління ВГО «Нова Формація»,
доктор економічних наук, Заслужений економіст України.