Всього півроку тому ми оплакували «Небесну Сотню». Сьогодні рахунок понівечених війною та розбратом життів йде на тисячі. До цього неможливо звикнути, адже сучасне покоління українців знало про війну лише з підручників історії та розповідей дідусів та бабусь… Зараз ми бачимо війну власними очима і, думаю, я не єдиний, хто відчуває себе у паралельному світі. Війна йде на нашій землі і вона тим страшніша, що поняття «свій – чужий» розмите, є ворог, але у нього немає обличчя.
Звісно, війна змінює все – ставлення до людського життя і його цінностей, до землі, на який живеш, до зовсім незнайомих людей, які з доброї волі беруть зброю в руки і забувають про страх смерті, бо хочуть миру для своїх та чужих дітей. Україна вже змінилась – потрібно лише подивитись навколо, як біда гуртує людей. Відновлюється повага до армії, яка довго і системно руйнувалась, любов і гордість за Україну стає настільки явною, що фарба жовтого та блакитного кольору стає дефіцитом…
Ми всі маємо розуміти, що чудес не буває і зруйнувати систему, що будувалась роками у 45-ти мільйонній країні швидко неможливо. Ми можемо нескінченно нарікати на повільність змін у сфері корупції, бюрократії, люстрації… Але, на моє глибоке переконання, врятує нашу державу лише єдність. Не може бути більше «розмови німого з глухим». Влада має прислуховуватись до людей, саме прислуховуватись та робити кроки назустріч, а не просто «почути кожного». Народ має довіряти владі, розуміти, що «не боги горшки ліплять» і кожна людина може помилятись. На всіх нас сьогодні лягла величезна відповідальність, створена війною.
Масштаби цієї війни наразі навіть важко оцінити, бо вона визначається як «гібридна», «нелінійна», «війна керованого хаосу», що поєднує військові, інформаційні, економічні, терористичні та інші агресивні дії, скоординовані з єдиного центру і спрямовані на дестабілізацію та подальше знищення незалежної України. Великоімперські амбіції Кремля та його господаря посягнули на нашу територію, мову, життя громадян, наш статус у світі, економічний та військовий потенціал. У нас хочуть відібрати право на визначення майбутнього і шляху, яким ми хочемо йти. Триває неприпустиме втручання у внутрішню та зовнішню політику, причому Кремль не гребує методами підкупу, шантажу і залякування, як всередині України, так і в інших країнах Європи та світу. З подібним цинізмом світова політика не стикалась з часів Другої світової війни.
«Хто володіє інформацією, той володіє світом». На жаль, сьогодні ця теза набула небезпечного змісту.
В Росії науковці та військові експерти вже тривалий час і досить глибоко розробляють проекти інформаційних та інформаційно-психологічних воєн, до того ж аналогічні унікальні розробки часів СРСР після його розпаду стали надбанням саме Росії.
Державне субсидування засобів масової інформації в Росії складає десятки мільярдів рублів щорічно. Не дивно, що масштаби «зомбування» глядачів сягають таких потворних форм.
Воєнні дії Кремля проти України супроводжуються масованими інформаційно-психологічними операціями та кіберопераціями. Активно використовується навіть релігійний чинник, що є цинічним і неприпустимим, бо Віра – це спосіб спілкування з Богом і втручатись в це спілкування ніхто не має права.
Що може і має робити Україна на протидію кремлівській пропаганді під час гібридної війни? Насамперед, потрібно всіляко підтримувати та поширювати патріотичні настрої, які з’являються на тлі перемог нашої армії, героїчних вчинків військових, національних гвардійців, бійців добровольчих батальйонів та волонтерів, підтримки світовою спільнотою, щирої матеріальної допомоги українським воїнам з усіх регіонів України.
Потрібно залучати кваліфікованих кадрових військових з досвідом бойових дій в якості «кризових менеджерів», які не на словах знають, що таке присяга і як дотримуватись вертикальних та горизонтальних зв’язків з іншими силовими відомствами. Перемоги українських силовиків на Сході демонструють, що ми швидко навчилися ефективно протидіяти ворогу навіть у найскладніших умовах гібридної війни.
Потрібно наголосити ще й на тому, що ефективна інформаційна політика полягає, перш за все, у налагодженні зворотного зв’язку із суспільством.
Окремо хочу згадати про нагальну необхідність реформ. Без реформ ми програємо війну. Ми можемо виграти битви, поновити мир на кордоні, навіть стабілізувати ситуацію, але якщо не буде реформ, настане масове обрушення, і, як наслідок, – соціальний бунт. Загроза третього Майдану не є чимось нереальним і це демонструє навіть нинішня ситуація на київському Майдані Незалежності. В будь-який час можуть активізуються незадоволені люди і на їх тези, що влада змінилась, а жити краще не стало, що корупція поширюється, що все купується, що бідні збіднішали, а багаті збагатились, – не буде що заперечити. Потрібно робити реформи і воювати, паралельно, інакше, повторюсь, можемо виграти бій, але програти війну.
Українці – це сила, а лише сила може домовлятися з іншою силою. Лише той, хто встановить контроль над територією, може в принципі домовлятися з тим, хто претендує на контроль над територією.
Я вірю, що ми станемо набагато сильнішими, здобудемо неоціненний досвід, нові вміння і навички, виженемо з нашої землі чужинців та запроданців.
Україна неодноразово впродовж сотень років була щитом для європейської цивілізації – тевтони, яких розбив Данило Галицький, численні татаро-монгольські орди, незабутній подвиг в часи Великої вітчизняної війни…
Ще раз повторю – лише єдність та мобілізація всього суспільства приведе нас до перемоги над російською агресією, ми маємо створити «український громадянський фронт», основою якого є патріотизм, взаємоповага та готовність жертвувати власними інтересами та амбіціями.
Згадаймо великого Кобзаря: «Все розберіть. Та спитайте: Хто ми, чиї сини. Яких батьків?».
«Пусть обрежут свои хохлы и заведут бороды».
(Вказівка царя Олексія Михайловича запорожцям)
«Не хочемо бути аки цапи».
(Відповідь запорожців)